Павел Цiбере ся народив 5-го мая 1910 в русиньскім селї Залуж на Підкарпатю, недалеко од Мукачова, в жупі Берег в Австро-Угорьску і вмер 28-го юла 1979 в Мукачові як 69-рочный, уже в УССР.
Быв то вызначный підкарпатьскый русиньскый політік, діпломат, правник і учітель.
Родина і штудії
Походив з многодїтнёй сільской русиньской родины. Нянькови ся не дарило в ґаздованю, зато ся заместнав в штатных чехословацькых службах як оправарь драг. Павел быв шестов дїтинов із семох дїтей. Добрї ся учів, зато старшый брат Федор ся пригварив у родічів, жебы го послали дале штудовати. В Залужу закончів народну школу, потім в Мукачові вісемрочну реалну русиньску ґімназію (1922–1930), де ся научів. Потім продовжовав свої штудії на Правницьцкій факултї Карловой універзіты (1930–1935) в Празї, де дісяг ступінь доктор права (1936). Ёго брат Федор ся меджі тым вже став ҐК священиком і фінанчно Павла на штудіях в Празї підтримовав і подпорёвав.
Павел быв талентованый в общім змыслї, владїв восьмома языками, окрем русиньского материньского языка бісїдовав по мадярьскы, україньскы, чешскы, словацькы, сербохорватьскы, французськы і анґліцькы.
Уже в часох штудій в Празї вступив до соціал-демократічной партії і быв актівный в многых організаціях карпаторуськых штудентів, наприклад Возрожденіє. Быв участником паціфістічных и антіфашістічных конгресів в Празї, Паріжу, Відню ці в Беоґрадї.
Сполоченьскый актівіста, політік, діпломат
По закінчіню штудій робив як правник в „земскім‟ (крайскім) урядї Підкарпатьской Руси в Ужгородї. Быв русофільскы орієнтованый i надзвычайно соціално актівный: редіговав часопис Право (1937), організовав Общество карпаторусскых юристів, котре найхудобнїшым жытелям Підкарпатя давало правны службы задарьмо. Основав Общество приятелїв Підкарпатьской Руси, котре доднесь фунґує в Празї. В роцї 1936 ініціовав вытворїня просвітной організації Русськый народный універсітет, котрый окрем ужгородьской централы мав філіалкы в Хустї і в Пряшові.
В часї політічной крізы в Чехословакії в роках 1938 – 1939 Павел Цібере выступав на Підкарпатю як противник промадярьской політікы Андрія Бродія і Штефана Фенцика, но и як противник проукраїньской влады Авґустіна Волошина. Як алтернатіву в часї Першой віденсьской арбітражы, котра одрїзала од Підккарпатьской Руси Ужгород, Мукачево і Берегово, Цібере в Хустї основав Централну руську народну раду (новембер 1938), котра до повного розпаду Чехословакії сполупрацовала з чехословацьков владов. Павел Цібере быв генералным секретарём той рады. В централній владї і в парламентї в Празї розвинув актівну дїятельность, жебы не допустити принятя новелы закона, внесеного автономным урядом Авґустіна Волошина о переменованю Підкарпатьской Руси на Карпатьску Україну. Тоты ёго снажіня были успішны і новела закона не была прията чехословацькым парламентом.
По повнім розбитю Чехословакії (15. марец 1939) перед наступаючім мадярьскым гортіовскым войском Цібере утїкать через Польщу, Югославію до Франції, де дістав на пару місяцїв функцію прес-секретаря чехословацькой амбасады в Паріжу і публіковав остры крітічны матеріалы о мадярьскій політіцї на Підкарпатьскій Руси. В Паріжу ся спознав наприклад і з францзьскым писателём Антуаном Сент Екзюперім і любив з ним діскутовати.
По окупації Франції Нїмцями (май 1940) Павел Цібере з чехословацьков політічнов еміґраціов одышов до Лондона, де го презідент чехословацькой екзіловой влады Едвард Бенеш 12. октобра 1940 повірив функціёв члена Штатной рады Чехословакії (тогдышней екзіловой влады), то значіть функціёв міністра одповідного за вопросы Підкарпатьской Руси. В Лондонї редіговав новинкы Єдинство і Карпаторусские новости і створив Уряд по вопросам Підкарпатьской Руси, котрый утримовав контакты із Підкарпатцями, котры служыли в розлічных чехословацькых воєньскых формаціях в загранічу і котрый зберав інформації о положіню Підкарпатцїв в краю і загранічу, публіковав матеріалы в радію, властных новинках і тыж через славяньску пресу США і Славяньскый комітет в Лондонї.
Од чехословацькой воєньской місії в Москві, главнї од Андрія Патруса Карпатьского, підкарпатьского новинаря, писателя і офіціра даной місії, ся дізнав о тяжкім положіню Русинів з Підкарпатя в сталіньскых ґулаґах і жадав екзілового презідента Едварда Бенеша, жебы їднав із Сталіном о їх пропущіню. Е. Бенеш ся того вопросу не вхопив і Цібере ся з ним зато діставав до частых конфліктів.
По нападжіню Совєтьского Союза Гітлером 22. юна 1941 і по обновлїню діпломатічных контактів меджі чехословацьков владов в екзілї і Кремлём быв Павел Цібере высланый до Москвы, жебы забезпечів пропущіня біженцїв із Підкарпатьской Руси, но і остатных обчанів 1. ЧСР, котры были в роках 1939 aж 1941 затриманы совєтьскыма погранічниками зa „нелеґалный‟ переход втогды уже мадярьско-совєтьской граніцї і одвлечены до трестанецькых ці концентрачных лаґерїв–ґулаґів по цїлім СССР, найвеце на Сібірь. Цібере ся довєдна із аташе і началником чехословацькой воєньской місії в Москві, втогды подплуковником Геліодором Піком добивали їх выслободжіня із ґулаґів і пропущіня до новостворёваного 1. чехословацького армадного прапора, нескорї бріґады і наконець 1. чехословацького армадного корпусу плуковника, нескорї генерала Людвіка Свободы (1942).
Вдяка снажіню Павла Цібере прибыло до 1. чехословацького армадного корпусу концём рока 1942 і протягом року 1943 з робочіх лаґерїв в СССР ід 30. 7. 1943 – 3316 людей, з того 563 Чехів, 543 Словаків і 2210 Русинів. Тоты даны суть перевзяты з граного документа уведженого в списку жрїдел.
Но, самособов, не міг захранити вшыткых Русинів несправодливо увязненых в совєтьскых ґулаґах. Ян Дворжак, Ярослав Форманек, Адам Градїлек в книжцї Чехословакы в Ґулаґу пишуть о 4 – 7 тісячох підкарпатьслых Русинах в совєтьскых ґулаґах (одгад ґенерала Пікы), Патрус Карпатьскый гварив о 20 000 Русинах, но послїчнї архівны дослїджованя доказують 6 тісяч Підкарпатьцїв в совєтьскых ґулаґах, котры втїкали до СССР перед мадярьсков армадов і пару тісяч Русинів ся до совєтьскых ґулаґів дістало як заяты вояци окупачной мадярьской армады на Підкарпатю, до котрой были одведжены проти своїй волї. Довєдна могло быти запертых в совєтьскых темніцях і трестанецькых лаґерях приближно 8000 – 9000 підкарпатьскых Русинів.
Вдяка ґенералови Геліодорови Пікови і ёго воєньскій місії в Москві (Якуб Коутні, Андрій Патрус Карпатьскый і далшы) і нескорї в Куйбышеві (кедь ся нїмецькы націсти ближыли ід Москві, чехословацька воєньска місія ся пересунула до Куйбышева і выдтам маповала вшыткы совєтьскы ґулаґы, жебы в них находила чехословацькых обчанів) ся подарило із совєтьскых ґулаґів захранити векшыну підкарпатьскых Русинів, Чехів і Словаків, котры із ґулаґів переходили до Бузулуку до 1. чехословацького армадного корпусу Лудвіка Свободы, кедь были способны з фізічного боку. Бо многы были так фізічно здецімованы в ґулаґах, же не были бояспособны.
В роцї 1944 Павел Цібере протестовав в Москві проти зачленїню Підкарпатьской Руси до совєтьской Україны і так само хотїв дісягнути єй векшу автономію в рамках Чехословакії, но в тім была ёго місія в Москві неуспішна.
Як член владной чехословацькой делеґації в Хустї ся під конець войны став свідком совєтьской протичехословацькой кампанї і маніпулацій на Підкарпатьскій Руси, котра ся наконець скончіла припоїнём Підкарпатя ід СССР – проти волї і желаню Русинів там жыючіх, зато клічеме тото припоїня Підкарпатьской Руси ід совєтьскій Українї і єй переменованя на Закарпатьску область УССР русиньскым Мнїховом. Влада першой Чехловацькой републікы ся за Русинів не поставила, праві наопак презідент Бенеш акцептовав одступлїня Підкарпатьской Руси Совєтьскому Союзу. Про Русинів то была з боку презідента Бенешa велика зрада.
Анексія Підкарпатьской Руси – русиньскый Мнїхов
Історик Ріхтер то пописує так: „Протичехословацькый поступ ся завершив 26. 11. 1944 зорґанізованём так называного сейму представітелїв крайскых народных комітетів (выборів), до котрых были допереду і плановано досаджованы комуністи протичехословацького думаня. Такый сейм в Мукачові, на їднаня котрого не быв пущеный ани єден представітель владной делеґації з Прагы, одголосовав резолуцію, в котрій делеґаты жадали припоїня Підкарпатьской Руси ід СССР. Владна делеґація послала протест начальству 4. україньского фронта. Одповідёв было, же СССР не може бранити спонтанному желаню русиньского народа належати ід совєтьскій Українї. „Спонтанне желаня‟ было в скуточности зманіпуловане голосованя досадженых комуністічных делеґатів споминаных сеймів.
Павел Цібере такой похопив, же самостатна Підкарпатьска Русь або Підкарпатьска Русь як часть Чехословакії скінчіла. В марцу 1945 презідент Бенеш подтвердив, же припоїня Підкарпатьской Руси ід СССР є про нёго акцептовательне. Договор о припоїню уже Закарпатьской Україны ід УССР підписали репрезентанты 1. ЧСР і СССР 29. юна 1945. В новембру 1945 тот договор ратіфіковало Народне згромаждїня ЧСР і Найвысша рада (совєт) СССР.
Декласованый русиньскый патріот зато подав резіґнацію на пост міністра в Штатній радї Чехословакії до рук презідента Бенеша і стяг ся з політікы.
В ґулагу і по нїм
Концём 1944-го року ся Павел Цібере вернув на Підкарпатя і оселив ся у брата Федора в Лалові і глядав собі роботу, но нова совєтьска адміністрація тому бранила і заєдно му не доволёвала ани одыйти із краю. В роцї 1945 понукнув свої службы в організованю взникаючой Ужгородьской штатной універзіты, но і на то совєтьска влада зареаговала негатівно, напрік тому там зачав учіти чуджі языкы. Наконець, кедь універзіта ся лем зачінала розвивати, 10. септембра 1947 быв Павел Цібере заарештованый агентами НКВД і одвезеный до темніцї Лефортово в Москві.
В роцї 1948 заарештовали і ёго брата Федора, ґрекокатолицького священика.
Павел Цібере быв обвиненый зо шпіонажу як анґліцькый шпіон, з антісовєтьской аґітації як ідеолоґічный діверзант і з членьства в реакчных організаціях. Выслухованый быв веце як рік, переважно по ночах і выслухы были орієнтованы на здобытя інформацій про выконштруованы процесы, котры готовили комуністы в Празї. Обвинили го, окрем іншого, і за ёго сполупрацу в часї войны з підплуковником, нескорї ґенералом Геліодором Піком, котрого запертя і юстічну вражду уже приправлёвали чехословацькы комуністи в Празї.
11. децембра 1948 быв Павел Цібере одсудженый на 25 років в поправчіх робочіх лагерях. Но в Лефортові го тримали іщі далшы три рокы і в роцї 1952 ся дістав до „особлаґу‟ (з руського – особого лаґеря) про загранічных аґентів з міморядно твердым режімом, до Дубравлаґу (Дубравского лаґеря в Мордовскій совєтьскій републіцї або куртше в Мордовії), де быв до 1956-го року.
Кедь ся Павла Цібере совєтьскы вышетрователе в Лефортовій вязніцї в Москві просили, чом подав резіґнацію до рук презідента Бенеша, одповів так:
„Главнов прічінов моёй резіґнації были роздїлы в поглядох на будучность Карпатьской Руси як части Чехословакії. Познаючі погляды многых підкарпатьскых Русинів єм ся тримав позіції, же Карпатьска Русь бы мала по войнї дістати шыршы демократічны права і быти автономнов частёв Чехословацькой републікы. Вірив єм, же Чехословакія бы мала быти федератівным штатом, в котрім бы вшыткы републікы мали рівноправне поставлїня. Но презідент Бенеш мав іншый погляд. Хотїв по войнї обновити бывшый централізованый чехословацькый штат без автономной Карпатьской Руси. Тоты прічіны єм увів в своїй резіґнації презідентови Бенешови.‟
Як вязень наперед одповідав як гордый, незломленый чоловік, но по року ночных выслухів в Лефортовій вязніцї в Москві (наприклад з 23. на 24. октобра 1947 го выслуховали од 21,30 год. до 3,00 год., на Святый вечур 1947 од 22,00 год. до 5,10 год.) одповідав, што было похопітелне, як зломленый, депрімованый чоловік і признавав ся ід выдуманій протисовєтьскій дїятельности.
Послїднїй документ, котрый ся заховав з ёго вышетрёваня в лефортовскій вязніцї, была ёго жадость, котру послав архівному і бюджетному оддїлїню КҐБ в Москві, жебы му вернули предметы, котры му взяли по увязнїню і мали одложыти до усховни. Ішло о чорный облек, модрый ґерок і кравату, діплом із Карловой універзіты і чехословацькый пас.
По смерти Сталіна много раз писав найвысшым совєтьскым інштанціям о своїм припадї і в роцї 1956, 5. ці 9. мая (в Заключіню о зрушіню ареста, котрый є ниже публікованый, ся находять обидва датумы), быв выслободженый і выголошеный за невинного, но не быв повно регабілітованый. Такой в роцї 1956 собі нашов роботу на Харьковскій універзітї як учітель історії і анґліцького языка, но по двох тыжднёх го пропустили як несполягливого напрік тому, же быв автором учебника Римске право і напрік ёго енціклопедічным знаням політікы, права і чуджіх языків. Вернувши ся на Підкарпатя, не мав з чого жыти, жыв спочатку з трафунковых, нагодных робот і потім му дали можность учіти анґліцькый і французьскый язык і другы предметы на основных і середнїх школах Мукачовского і Виноградьского окресу (по руськы ці по україньскы района), наконець в селї Петрівка. Хоць не мав педагогічну шпеціалность, но вдяка жывотным скушеностям і енціклопедічным знаням указав ся як майстрoвскый і прекрасный педаґоґ і ёго школярї собі го важыли і досяговали барз добры выслїдкы.
По навернутю до Мукачова в роцї 1970, коли одходить до пензії, дістає єдноізбовый порожнїй квартель, де пише свої мемоары. Приходить до Чехословакії на позваня презідента Лудвіка Свободы, котрый му понукать луксус в чешскых готелах, лічіня в чешскых немоцніцях і купелёх, но Цібере ся понурив до книжок і архівів і вертать ся до свого бідного квартеля, ку своїм мемоарам в Мукачові.
О судьбі Павла Цібере по ёго приходї до Мукачова высловив пророцькы слова ёго друг і приятель, офіцір чехословацькой воєньской місії в Москві, комуніста і підкарпатьскый поет, новинарь пишучі по україньскы, Андрій Пaтрус Карпатьскый: „Наш Павло Цібере, то є наш забытый закарпатьскый Валленберґ[1]. За свої теперїшнї, но і будучі жывоты му мають дяковати нелем тісячі вязнїв, котрых захранив з робочіх концентрачных лаґрїв або лаґрїв нученых робот в СССР, но і їх внукы і правнукы. І траґедія Павла Цібере спочівать в тім, же цїлый свій жывот боёвав за честынй жывот і невдячна історія ся му одплатила забытём, вытїснила го із нашой памняти.‟ (граный документ: Загубленый в пісках часу, 34,31–34,50 минута).
У великій самотї в єдноізбовім квартелю в Мукачові, котрый дістав од україньской влады, умерать цалком опущеный в забытю наш найлїпшый краян, доктор юрідічных наук з Карловой універзіты в Празї, член Штатной рады Чехословакії, то значіть міморядный міністер екзіловой влады Едварда Бенеша про вопросы Підкарпатськой Руси. Ёго універзалны знаня по припоїню Підкарпатьской Руси ід СССР нихто не схосновав, як раз наопак, бранили му заместнати ся по шпеціалности і мімо політікы і докінця го на довгых девять років заперли до вязніць, темцніць, до ґулаґу.
Павел Цібере вмер в повнім забытю як чоловік, котрый поміг не стовкaм, а тісячам краянів втечі перед смертёв із сталіньскых ґулаґів, но ёму при вмераню нихто не пришов на поміч.
Вмер цалком опущеный, 69-рочный, 28-го юла 1979 в своїм квартелю в Мукачові. Похованый є в своїм роднім Залужу. Цалком регабілітованый быв на Українї аж в роцї 1991, по розпадї СССР. О ёго гріб ся старать Лоренц Комарницькый, сын приятеля із штудій в Празї, сын мукачовского швабского Нїмця, котрый жыє в Мукачові. Інтересно, што то не є нихто із шырокой родины Павла Цібере.
—
[1] Raoul Wallennberg – шведьскый архітект, подникатель, діпломат і філантроп, котрый в Будапешту на шведьскій амбсадї захранив тісячі мадярьскых Жыдів і Жыдів з іншых країн посередницьтвом шведьскых пасїв, но наконець сам скінчів в повестній вязніцї КҐБ в Люблянцї в Москві, кедь го напрік діпломатічній імунітї члены совєтьской контрарозвєдкы одволокли про подозрїня із шпіонажу з Будапешту до Москвы 17. януара 1945 і Шведы ся доднесь не дізнали, чом го НКВД скуточнї одволокло до СССР і коли і як вмер).
ЖРЇДЛА І ОДКАЗЫ
АЛМАШІЙ, Михайло: Цібере Павло. Ін: Русинська педагогічна енциклопедія. — Ужгород: Карпатська Вежа, 2005. 304 с. ISBN 966-2674-43-X, укр. с. 286–287.
АЛМАШІЙ,, Михайло, ПОП, Іван: Цібере Павло. Ін: Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Зоставователї: Маґочій, П.Р., Поп І., Ужгород: Вид-во В. Падяка, 2010. 856 c. +ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1, укр. с. 795–796.
АЛМАШІЙ,, Михайло, ПОП, Іван: Цибере Павел. Ін: Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород: Изд-во В. Падяка, 2001. 431 с. ISBN 966-7838-23-4, русс. с. 397–398.
ДОВГАНИЧ, О. Д.: Цібере Павло Петрович. Ін: Енциклопедія Закарпаття. Визначні особи ХХ століття. Закарпатський осередок НТШ. Під наук. ред. Довганича О. Д. — Ужгород: «Гражда», 2007, 400 c. ISBN 978-966-8924-33-0, укр. с. 356.
DVOŘÁK, Jan, FORMÁNEK, Jaroslav, HRADILEK, Adam: Vraťte mi československý pas. Příběh Pavla Cibereho, bojovníka za svobodu Rusínů a demokratického Československa. In: Čechoslováci v Gulagu III., Česká televize/ÚSTR, Praha 2019, s. 105–121.
POP, Ivan: Osobnosti našich dеjín – PAVEL CIBERE. rusyn.sk [online]. [cit. 2025-01-05]. Dostupné v archíve (slovensky).
https://www.ustrcr.cz/uvod/portrety-lidi-zavlecenych-do-sovetskeho-svazu-po-skonceni-2-svetove-valky/#1 Portréty lidí zavlečených do Sovětského svazu po skončení 2. světové války. Ústav pro studium totalitních režimů. 2020.
https://rue.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%BB_%D0%A6%D0%B8%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B5 – Павел Цибере
105 років од народжіня Павла Цібере – вебсторінка Академії русиньской културы
http://orthodoxengland.org.uk/philos.htm
https://www.rusyn.sk/pavel-cibere-pravnik-a-politik-rusinskeho-povodu/
https://cs.wikipedia.org/wiki/Pavel_Cibere
cechoslovacivgulagu.cz [online]. [cit. 2025-01-05]. Čechoslováci v gulagu. Dostupné online.
https://cechoslovacivgulagu.cz/pdf/publikace/Vratte_mi_ceskoslovensky_pas.pdf
https://www.youtube.com/watch?v=sqSiZ28-fDc&t=8s – граный україньскый документ о Павлови Цібере – Загубленый в пісках часу