Дня 18. 11. 2024 єм навщівила основательку і членку фолклорного колектіву Скеюшан в Хомутові в Чехах, панї Катку Романякову, основательку ФК Скеюшан і ёго членкы, єй сестру Марту Ржагову і Мілку Псарову. Панї Катка Романякова мі вказала своїх выше десять грубых томів великого твору, а то КРОНІКЫ села Скеюш в Румуньску і самого фолклорного колектіву Скеюшан в Хомутові, котру писала выше 10 років. Мілка Псарова мі зась бісїдовала, як ся спознала із своїм мужом Міланом Псаром на свадьбі ёго братранця в Колоніцї, выдкы сама походить, і коли з ним пришли до Хомутова. Марта Ржагова, котра ся ку нам придала нескорї, зато, же пришла рівно з роботы, з хомутовской немоцніцї, заспівала довєдна з нима красны скеюшскы співанкы, котры їх научіла їх мати Терезія Мартякова, роджена Ордошова. Так послухайте їх повіданя.
Русины із Камюнкы в окресї Стара Любовня, но і з Орябины і далшых русиньскых сел северного Спіша, пришли до румуньского Скеюша іщі в роцї 1844 і жыли там до років 1947 – 1949. До Скеюша із Камюнкы пришли наперед штири русиньскы родины. Тогды в Скеюшу вже жыли Нїмцї, Словаци, Мадяры, Чехы і Румуны. Но і Русины із Шомы, днешнёй Дрєніцї в окресї Сабінов, з роду Мальцовскых, але тоты ся за Русинів там не голосили. Гварили, же суть Словаци. Так і Камюнчане о собі бісїдовали, же суть Словаци. Мальцовскый быв і першый учітель в скеюшскій словацькій школї, котрого до Скеюша выслала перша Чехословацька републіка і котрый русиньскы дїти в Скеюші учів по словацькы і учів їх быти Словаками.
Нянько Каткы і Марты, пан Штефан Мартяк із Камюнкы, в Скеюшу поставив із своёв женов Терезов малу хыжу, котру Катка намалёвала вже як доросла в містї Хомутові так, як собі єй памнятала з дїтинства. Нянько, котрого дїти кликали нянё, ґаздовав із матїрёв Терезов на малім скеюшскім ґаздівстві. Быв барз шыковный, вшытко собі знав сам зробити. В тій хыжі, котру собі доднесь памнятать Катка, мали лем передню хыжу, великы сїни і кухню. Зато і в переднїй хыжі і в кухни мали про вшыткых постелї поставлены довкола стїн і коло постелей стояли лавкы. В сїнёх быв комин, з котрого дым выходив через стрїху вонка і в тім дымі удили мнясо ці солонину. В кухни вымуровав нянько великый пец. В кухни мали тыж постелї, де наперед спали дїдо з бабов, потім нянько з матїрёв і під постелями хранили бандуркы цїлу зиму перед морозом, бо пивніцю не мали. Нянько Штефан быв шыковным нелем столярём, но і мурником і добрым ґаздом. Но по выпукнутю Другой світовой войны го взяли до войска як румуньского вояка, наперед здравотника. На войнї быв 7 років, на странї румуньской фашістіцькой армады, по боку Гітлера. Не мав на выбер, быв обывателём Румуньска. Дістав ся аж до Сталінґраду, но там го Совєтьска армада заяла і 2 рокы быв заятцём. Одволокли го на Крым, де робив на ґаздівстві у єдной руськой ґаздынї, но нескорї, кедь Руси зістили, же бісїдує близкым їм языком, (а то бісїдовав по русиньскы – по камюньскы), так го зробили перекладателём. Знав і по румуньскы, нїмецькы, по словацькы, мадярьскы, в Руську ся научів по русьскы а потім в Чехах по чеськы. Ёго жена Тереза тыж бісїдовала по русиньскы, румуньскы, словеньскы, мадярьскы, нїмецькы а наконець і по чеськы. Кедь быв муж сім років на войнї, сама ґаздовала на скеюшскім ґаздівстві. Отець і муж Штефан Мартяк ся вернув із войны в роцї 1946.
Кедь ся скеюшскы Русины по Другій світовій войнї дізнали о можности перестягованя до Чехословакії, до судетьскых областей Чех, бо там можуть дістати великы хыжы по судетьскых Нїмцях і ку тому великый фалат поля, выслали пару родин на проскуманя условій. Кедь дістали ехо, же хыжы суть досправды великы в порівнаню з їх скеюшскыма хыжками і поля іщі векшы, свої хыжы в Скеюшу продали Русинам із Марамуреша, котры ся настяговали до Скеюша, а до Чех так одышло із Скеюша 200 русиньскых родин. Єдны ся выбрали на юг Моравы, на великы ґаздівства, а другы на север Чех, до промысловых областей, за роботов у фабриках або в банях. Так зробив, наприклад, брат Штефана Мартяка.
Родина Штефана і Терезы Мартяковых собі выбрала село Троскотовіцї (Troskotovice) в окресї Зноймо (меджі Зноймом і Микуловом) на Мораві. На Мораву припутовали 15. 8. 1949. Окрем великой хыжы дістали там і сім гектарів поля а то быв величезный фалат поля опроти маєтку в Скеюшу. На ґаздівстві на Мораві тримали сім коров, два конї і много гыду. Із Скеюша пришли із трёма дїтми, найстаршов Марьков, сыном Штефаном і третёв, вісемрочнов дївочков Катков. В Троскотовіцях ся потім народили выше 40-рочній Терезї іщі дві наймолодшы дївкы, Марта і Анежка. Тогды, в Троскотовіцях, обявив Русинів пан доктор Миколай Мушынка, котрый їм першый повів, же вни не суть Словаци, но Руснаци із Камюнкы в окресї Стара Любовня. Може їм і гварив, же суть Українцї, но вни зачали частїше ходити до Камюнкы і о Українцёх там нихто не бісїдовав. Молоды русиньскы хлопцї із Моравы собі там глядали невісты, бо ся не хотїли женити із Чешками. Пан доктор Мушынка в панї Терезї Мартяковій, родженій Ордошовій із Орябины, нашов великый поклад, барз памнятливу інформатоку. Ходив ку ним домів велёраз, од року 1974 до року 1975 і в роцї 1975 выдав ціклостілованый матеріал у восьмох копіях, в котрім записав і упорядковав 300 зозбераных співанок од панї Терезы Мартяковой.[1] Кедь мі о тім єй дївкы в Хомутові бісїдовали, так ся самы чудовали, як собі могла їх мати тілько співанок, то значіть 300, памнятати і было їм жаль, же так мало співанок ся научіли од своёй матери, но і од нянька, котрый тыж шувнї співав, од стрыків, стрын, тет і вуйків, ці сестерніць, котры жыли в Скеюшу, бо Катка одышла із Скеюша як вісемрочна а Марта ани не могла, бо ся народила вже на Мораві, в Троскотовіцях. Од дїда з бабов ся ани Катка не могла велё научіти, бо в Румуньску скоро вмерли. Може од жалю за родным краём.
В тім самім часї, як ся народили дві послїднї дївкы Штефанови і Терезї Мартяковым, породила свої першы дїти і їх найстарша дївка Маря, котра ся скоро оддала до Хомутова. Зато ся їх 42-рочна мати ганьбила як груба ходити по Троскотовіцях, бо в Скеюшу бы вже была барз стара положніця. В Скеюшу было обвыкле, же дївчата ся оддавали і 16-рочны. Кедь ся Маря оддала до Хомутова, стягла там за собов і Катку і за нима там в 70-ых роках пришли і Марта з Анежков а наконець за дївками пришли і родічі, бо не бировали вже ґаздовати в Троскотовіцях і з невістов в їх домі собі не барз розуміли. Сын Штефан зістав на ґаздівстві на Мораві і хотїв цїле господарьство переписати на себе, но ёго жена, котру собі привів із Камюнкы як стару дївку, ся недобрї односила ку свому свекрови і своїй свекрї і тоты наконець свої маєткы в Троскотовіцях продали і пінязї справедливо роздїлили меджі вшыткых пятеро дїтей.
Катка по приходї на Мораву, до Троскотовіць, зачала ходити до другой класы і барз добрї ся учіла. Но не могла барз ходити до школы, бо вна мусила найвеце помагати родічім на ґаздівстві. Мати была дость слаба, вычерьпали єй два породы по штиридцятцї, найстарша Маря ся оддала до Хомутова, брат Штефан одышов до учіня і на войну, а молодшы сестры были барз маленькы на роботу на ґаздівстві і так помагала нянькови главнї Катка.
Ку тому, од самого початку приходу до Троскотовіць грала уже вісемрочна Катка з дїтми аматерьскый „театер‟. По чеськы. Ходили по порожнїх нїмецькых хыжах і грали в них про себе і про публіку приповідкы, но і іншы гры. Дома бісїдовали лем по камюньскы, а вонка лем по чеськы. Хоць єй чеськый язык спочатку робив, самособов, проблемы, скоро зачала бісїдовати по чеськы як роджена Чешка. Потім, вже як 15-рочна співала співанкы із зошыта, де собі переписовала материны співанкы із Мушынкового Матеріалу із 300 записаныма співанками.
Но потім ся і вна пішла вчіти, за жерявнічку, і цїлый жывот нёв была. Не боїть ся вышок, тадь і высокы цїлї в своїм жывотї досягла.
В роцї 1959 одышла Катка з Моравы за сестров Марёв до Хомутова і зістала там жыти дотеперь. По Баршановій револуції в роцї 1989 ся єй професія вказала як взацна і выглядована, но Катчинов „сердцёвков‟ ся наконець став фоклорный колектів Скеюшан, котрый основала 5. мая в роцї 1990. Вшыткы єй сестры, Маря, Марта і Анежка в тім суборї співали тыж. Наперед брали до субору лем Руснаків із Хомутова і ёго околіцї, наприклад, аж з Устї над Лабем, но нескорї приїмали і Чехів, жебы їх было веце, але зістили, же Чехы не розумлять тому, што співають і так їм мусили дакотры русиньскы слова переложыти. Были періоды, же до Скеюшана ходили і дїти ёго членок і членів, но ід концю вже молодых в суборї не мали жадных. Скеюшан наконець фунґовав 34 рокы, не дожыв ся вже своёй 35–кы, бо закладателькы в нїм постарїли і їх дїти, хоць їх мали дость, не продовжыли скеюшску і камюньску традіцю в Хомутові. На жаль вшыткых членів Скеюшана мусила Катка як ёго ведуча скончіти ёго дїятельность, зрушити ёго реґістрацію і дати го до ліквідації на суд в роцї 2024. Концерт 5. 5. 2025 з нагоды ёго 35–той рочніцї вже не мав хто зорґанізовати, бо Катка, котра ся народила в роцї 1941, як 84-рочна вже на то не нашла силы.
Кедь Катка пришла до Хомутова за своёй найстаршов сестров Марёв, оддала ся там за Словака із Оравы, Йозефа Романяка, но наконець зістила, же і він быв Русин із польской страны граніць, Лемко, котрый пришов до Чех за роботов. Од доктора Мушынкы ся вже скорї дізнали, же і они суть Лемкове із Камюнкы. Вєдно зо своїм мужом прожыли 61 сполочных років і з їх манжелства взышло четверо дїтей.
Марта Ржагова, молодша Катчина сестра, з котров єм ся в Хомутові стрїтила в Катчинім квартелї, мала трёх мужів, з котрых послїднї двоми вмерли. Призвіско носить по другім мужови, чеськім Xoрватови, Янови Ржагови[2]. Выштудовала середню здравотну школу в Зноймі і в роцї 1970 пришла до Хомутова за сестрами, коли ся о ню постарала найстарша сетра Маря із мужом Ванём і такой в тім роцї ся з нёй стала цїложывотна здравотна сестра в хомутовскім шпыталю, наперед на інтернім оддїлїню, потім в очній амбуланції, де робить до днешнїх днїв, хоць лем два днї в тыждню, бо вже і вна є на пензії. 29. октобра 2025 ославила 75 років. В роцї 1971 ся першый раз оддала за Йозефа Жолоба (ёго мати была Полька і отець волыньскый Чех), з котрым мала три дївкы. Жыли довєдна 35 років, но про ёго алкоголізм ся розышли. З Яном Ржагом жыли лем пять років, бо вмер на тяжку хвороту. По нїм жыла 14 років із Чехом Мірославом Дупаком, котрый вмер у фебруару 2025. Ян і Міро з нёв ходили співати до Скеюшана. Уже лем з тых пару слов выходить, же Марта зажыла у своїм жывотї велё жалю і болести, но найвеце їй їх помагали переконовати якраз співанкы і фолклор здїденый од родічів Мартяковых.
Своїй сестрї Катцї помогла утримати знамый колектів Скеюшан в добрїй кондіції, до котрого вступила такой на самім зачатку в роцї 1990 і котрый поставив свій репертоар на выбраных співанках матери Терезы Мартяковой і авторьскых співанках Каткы Романяковой і Марты Ржаговой. Скеюшан зачінав із девятёма членками і членами, в своїх найлїпшых часох мав і 35 членів і членок, бо то быв співацькый змішаный, женьско-хлопскый колектів. Єден період ходили до субору і дїти ёго членок і членів, здавало ся, же буде мати перспектіву і продовжователїв, же пережыє свої основателькы, но в роцї 2024 скончів. Із девятёма членками і членами. Круг історії того фолклорного колектіву ся тым запер і Скеюшан у Хомутові скончів свою славну карьєру.
Іщі іншый інтересный круг ся запер. Співанкы із Камюнкы принесли єй бывшы жытелї, камюньскы еміґранты до Румуньска, до села Скеюш. Там ся кус перетрансформовали на румуньску, скеюшску ноту. Із Скеюша путовали на Мораву, до Троскотовіць а выдты до северных Чех, до Хомутова. А то лем зато, же молоде дївча із Скеюша, котре вшыткы звали Катка, як 15-рочне зачало співати материны співанкы, само собі їх переписовало до зошыта із Мушынковых Матеріалів і не дало їм загынути в забытю. Но кедь ся з того дївчати стала зрїла жена і не має вже сил на продовжованя скеюшско-камюньско-орябиньской традіції, єй фолклорный колектів запер за собов дверї, но не поховав і скеюшско-камюньскый співацькый фолклор. Вхабив за собов 4 компактны діскы, де співанкы захованы первістно вдяка панї Терезії Мартяковій і професорови Миколаёви Мушынкови ФК Скеюшан наспівав і тым їх заховав тыж. Но тоты співанкы дотеперь нихто не знотовав.
Без тырвучости і неутихаючой енерґії і любви ід свому родному фолклору панї Каткы Романяковой і єй сестер, Марї, Марты і Анежкы, бы сьме не знали, якы прекрасны, хоць часто смутны співанкы наспівала їх мати, Терезія Мартякова, панови Миколаёви Мушынкови, бо бы без Терезиных дївок зістали лем на папірю, хоць вісем раз перекопірованому. Од Сашы Мушынкы, сына професора Миколая Мушынкы, єм ся дізнала, же екзістують і маґнетічны записы тых співанок, но до выданя того співника сьме не мали можность ся ід ним дістати. Катка із Мартов обродили нелем забытый скеюшскый і старый камюньскый фолклор, они го обогатили і свoёй авторьсков творчостёв, кедь скомпоновали пару своїх авторьскых співанок. Пару раз пішли і до Скеюша, жебы ся там стрїтили вже переважно із румуньскым жытельством і научіли ся і румуньскы співанкы, докінця там на уліцї зробили і скеюшску свадьбу, аж ся Скеюшане чудовали, чія то є свадьба, но главнї собі із Скеюша принесли оріґіналны крої. Білы крої із красныма фаребныма вышываныма квітками – на женьскых, но і хлопскых шурцох, по румуньскы – котрінцях, кошулях ці хустках. Крої собі самы шыли і вышывали подля румуньскых взорїв. А на подіях в часї своїх многых концертів в них світили як білы факлї.
Кедь мі о тім колектіві бісїдовала ёго членка, Мілка Псарова, роджена Рошкова, із Колоніцї, цїла як кебы розцвила. Мілка ся оддала до Хомутова за свого высокого фраїра Мілана Псара, котрый в Хомутові жыв зо своїма родічами, хоць ёго матїрь походила із Колоніцї і отець із Уліча в окресї Снина. По свадьбі жыли і робили в Требішові, там ся народив і Мілан з братом а потім ся одстяговали і з двома сынами за роботов до Кошіць а нескорї до Хомутова. Із Хомутова пришов Мілан на свадьбу свого братранця до Колоніцї і там ся зознамили із Мілков, котра пришла танцёвати на передсвадьбяну забаву, так называну загудованку, котру платили молоды і на котрій собі дївкы выберали дружбів на свадьбу. Котрому дали покрейду, тому вказали, же ся їм любить. Такый свадьбяный звык быв в пуйдяцькых русиньскых селах коло Снины. І Мілцї ся залюбив єй Мілан, котрый од року 1975 жыв в Хомутові. До рока ся побрали, бо Мілка є тыж высока жена і такого высокого парібка в Колоніцї не было як быв Мілан. Одышла за ним до Хомутова, де ся їм народили дві дїти, дївча і сын. По пятёх роках за нёв до Хомутова пришов і єй брат, Петро Рошко, котрый ся оженив до Калной Розтокы, но манжелство му не вытримало і по розводї ся побрав за сестров Мілков до Хомутова. Там ходили довєдна до ґрекокатолицькой церьковли на церьковнославяньску літурґію і зознамили ся там із сестрами Катков, Мартов, Марёв і Анежков, за слободна Мартяковыма, і тоты їх позвали до Скеюшана, де зістили як краснї Мілка і єй брат співають. Мілка твердила, же брат омного красше співав як вна, но якось скоро і передчасно в Хомутові вмер.
Я єм чула лем Мілку з Мартов і Катков і їх голосы так ку собі пасовали, як кебы од народжіня довєдна співали. Марта і Катка мають красны сопраны, а Мілка красный алт, котрыма ня порадовали за тых пару годин, котры єм з нима перевела в Катчинім хомутовскім квартелю.
Кедь єм похопила, яку то заслужну роботу робили дївкы Мартяковы скоро 35 років в Хомутові, де заховали співанкы своёй мамкы Терезы і же тоты западуть до забытя, кедь Скеюшан заникне дефінітівно, бо і на своїх штирох компактных діскох співали лем по помняти, без нот, як ся то навчіли од своїх родічів, но і близкой родины в Скеюші і потім на Мораві, так єм собі повіла, же і я можу маленьков міров приспіти ку тому богатству вытвореному родинов Мартяковов. Концём рока 2024 єм пожадала Фонд на підпору културы народностных меншын, ёго русиньску комісію о дотацію на выданя їх співника і вірила єм, же найду дакого, хто записы професора Мушынкы буде знати знотовати. Ід записам професора Мушынкы сьме ся не дістали, зістали у Каткы Романяквой в Хомутові і суть у ёго сына Алексаднра у Пряшові і было потребне жены іщі раз выслухати як співають тоты красны скеюшско-камюньско-орябиньскы співанкы. Попросила єм свого молодого колеґу із СНМ – Музея русиньской културы у Пряшові, етноґрафа Тімотея Федора, ці бы не пішов до Хомутова, не послухав і не награв, як тоты співанкы двойголосно жены співають і ці бы їх потім і не знотовав. Тімотей то зробив, побыв в Хомутові пару днїв зачатком лїта того року, награв выше 50 співанок, знотовав їх пятьдесят і наше Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska так може вдяка фінанчній підпорї з Фонду на підпору културы народностных меншын в роцї 2025 выдати нашу третю музичну книжку. Вшыткы нашы музичны книжкы ся родили тяжко, бо я не єм ани музикант, ани музиколоґ, но од своїх родічів єм здїдила може добрый музичный слух і чую красоту русиньскых мелодій. Думам собі, же співник сестер Мартяковых може обогатити нашу музичну културу хоць лем тым, же скеюшско-камюньскы мелодії ся не стратять в забытю плынувшого часу і вдяка тому співнику зістануть в памняти, но передовшыткым в репертоарї вшыткых інтересуючіх ся музикантів/музиканток, співаків/співачок і будуть тїшыти і наслїдуючі ґенерації Русинів і Нерусинів.
Дякую вшыткым, котры нашому здуржіню помогли такый взацный співник выдати.
Люба Кралёва
штатутарька і председкыня ОЗ Колысочка – Kolíska
Пряшів 7. 11. 2025
Оbsah / Обсяг
A tam dolov na doliňi / А там долов на долінї
A tam dolov pri zelenŷm kr´ačku /А там долов прі зеленым крячку
Ani ne minula dvanasta hodina /Ані не мінула дванаста годіна
Bilŷj kŷň, bilŷj kŷň / Білый кынь, білый кынь
Červena ružŷčka / Червена ружычка
Červene jablučko / Червене яблучко
Еj, ide pošta, ide/ Ей, іде пошта, іде
Ej, kapusta, kapusta / Ей, капуста, капуста
Ej, kebŷ ja jem znala / Ей, кебы я єм знала
Ej, zabiv perun popa/ Ей, забів перун попа
Haňička konala / Ганїчка конала
Hor´i chlopc´i / Горї, хлопцї
Ch tŷm skejušskŷm krajňim domi/ Х тым скеюшскым крайнїм домі
A choc´ ja jem malejka, drŷbna / A хоць я єм малейка дрыбна
Idu hor´i dolov/ Іду горї долов
Ja parobok v mladŷm viku/ Я паробок в младым віку
Ja rusiňska ďivočka/ Я русіньска дївочка
Jaj, Bože mŷj, toho ročku teraz/ Яй, Боже мый, того рочку тераз
Janči, Janči, bilŷj Janči/ Янчі, Янчі, білый Янчі
Jedna, dva, tri / Єдна, два, трі
Juhasi, pajtasi/ Югасі, пайтасі
Kačur na doliňi/ Качур на долінї
Kebŷ ne ta ruža v lese / Кебы не та ружа в лесе
Ked jem išla chčera večur/ Кед єм ішла xчера вечур
Ked jem išov do Budina/ Кед єм ішов до Будіна
Ked sobi zaš´pŷvam/ Кед собі зашьпывам
Ket š´a mŷj milejkŷj na vojnu brav / Кет шя мый мілейкый на войну брав
Kup mi, mamuš, sivŷ volŷ/ Куп мі, мамуш, сівы волы
Lastŷvočka chčas rano ščeboče / Ластывочка хчас рано щебоче
Leťila pava prez horŷ / Летїла пава през горы
Letit chtašok / Летїт хташок
Na hor´i dožď padat / На горї дождь падат
Ne piju paľunku / Не пію палюнку
Od Kamjunkŷ sŷpana dražočka / Од Камюнкы сыпана дражочка
Pase Vaňo dva volŷ/ Пасе Ванё два волы
Pisav cisar´ sedlakŷm / Пісав цісарь седлакым
Piskam sobi na listočku/ Піскам собі на лісточку
Pomočŷv mja, pomočŷv / Помочыв мя, помочыв
Pri levočskŷm kostele / Прі левочскым костеле
Priď do nas, priď do nas / Прідь до нас, прідь до нас
Skejušu, Skejušu / Скеюшу, Скеюшу
Stojit ver´ba nad vodoju / Стоїт верьба над водою
Š´idit chtašok na čerešňi / Шїдіт хташок на черешнї
Šuhaju, šuhaju / Шугаю, шугаю
Ta pr´ašovska kasarňa / Та пряшовска касарня
Už jem š´a nachodiv / Уж єм шя находів
V Gabrinskŷm poľu / В Ґабрінскым полю
V kalinovŷm lese / В каліновым лесе
Z tamtoj stranŷ jazera / З тамтой страны язера
Za jarečkom kapusta / За яречком капуста
[1] MUŠINKA, M. 1975. Materiály z výskumu folklóru presídlencov z Rumunska v Čechách a na Morave. Chomutov, 3. – 4. VI. 1974 a 7.-12.12. 1974. Troskotovice, okr. Znojmo – 28. 11. – 5. 12. 1974. Zozbieral, napísal a usporiadal Dr. Mikuláš Mušinka, CSc., Prešov – Kurov, 1975. Ціклостілованый матеріал, писаный паном Мушынком на строю в восьмох копіях, Мартяковы дївкы мі вказали четверту копію, остатнї бы мав мати теперь сын професора Мушынкы, пан доцент Александер Мушынка в Пряшові.
[2] Maти Яна Ржагу, Мартина свекра, давала першы танечны годины і знамому чеському балетному майстрови Властїмілови Гарепесови, котрый походить од Хомутова.