Abstract
Jazykové a národné sebauvedomenie Rusínov na Slovensku
Právo používať jazyk národnostnej menšiny je základné ľudské právo. Z tohto základného postulátu vychádza autorka článku, aby prostredníctvom vzťahu jazyka a etnicity poukázala na významný zdroj národnej identity Rusínov na Slovensku a ich etnickej sebareflexie prostredníctvom jazykovo-etnickej revitalizácie na príkladoch zo sveta a z domova oproti diskriminácii ponovembrovými vládnucimi elitami SR na jazykovo-etnickom základe.
Linguistic and national self-awareness of the Rusyns in Slovakia
The right to use the language of a national minority is a fundamental human right. The author of the article proceeds from this fundamental postulate to point out, through the relationship between language and ethnicity, a significant source of the national identity of the Rusyns in Slovakia and their ethnic self-reflection through linguistic-ethnic revitalization using examples from the world and from home, in contrast to discrimination by the post-Member ruling elites of the Slovak Republic on linguistic-ethnic grounds.
Kľúčové slová: jazyková a národná sebareflexia Rusínov na Slovensku, asimilácia Rusínov s majoritnou slovenskou populáciou, jazyk a národná identita, jazykovo-etnická revitalizácia, diskriminácia na jazykovo-etnickom základe
Keywords: linguistic and national self-reflection of the Rusyns in Slovakia, assimilation of the Rusyns with the majority Slovak population, language and national identity, linguistic-ethnic revitalization, discrimination on linguistic-ethnic grounds
Táto práca bola podporená Agentúrou na podporu výskumu a vývoja na základe Zmluvy č. VV-MVP-24-0243.
Вступ
Словацька републіка є мултікултурна, мултіетнічна і мултіконфесіонална країна, котру творять члены векшыноваго словацького народа довєдна із членами народностных меншын, з котрыма суть собі рівны в достойности і правах. Конштітуція Словацькой републікы ґарантує рівноправность членів векшыны з членами меншын, не припущать нияку форму діскрімінації заложену на полї, расї, віку, фарбі скоры, языку, вірї і реліґії, політічнім ці іншім думаню, на народнім або соціалнім походжіню, приналежности ід народности або етнічній ґрупі, маєтку, родї або іншім поставлїню в обществі і ґарантує уплатнёваня шпеціфічных меншыновых прав, посередництвом котрых ся беруть до увагы окремы условія жывота і културы членів народностных меншын[1].
Право хосновати язык народностной меншыны є основне людьске право, то значіть є неодчуджуюче, непромовчателне, неоддїлююче, неодчленююче, непопераюче і незрушуюче і не може быти предметом референда.[2] Народностны меншыны мають право на освоїня штатного языка, на освіту в материньскім языку, ёго хоснованя в урядных одношінях і право брати участь на рішіню меншыновых справ.[3] Реалізація прав членів меншын не сміє вести ід огрожіню суверенітета і теріторіалной цїлостности Словацькой републікы (СР) і ід діскрімінації остатнёго жытельства. Як то преґнантнї выядрив Віліам Фабрі (Fábry, 1995, 8), „поставнлїня меншын є (…) выядрене рівновагов меджі їх лоялностёв ку штату і правами, котры їм тот штат ґарантує.“
На Словакії было в 90. роках 20. стороча признаных девять народностных меншын, русиньска была єдна з них (Prokop, 1994, 3). Дo року 2023 СР офіціално признала тринадцять народностных меншын,[4] в роцї 2023 была в СР признана за офіціалну народностну меншыну і вєтнамска меншына і в роцї 2025 то была ґоральска мешнына (Šurábová, 2025). Русиньска народностна мешныа є од року 2011 третёв найвекшов народностнов меншынов в Словакії. Подля § 1 закона ч. 184/1999 o хоснованю языків народностных меншын Словацька републіка признає з погляду того закона девять офіціалных языків народностных меншын,[5] котрыма „розумить кодіфікованый або штандардізованый язык традічно вжываный на теріторії СР єй обчанами приналежащімі ід народностній меншынї, котрый є одлишный од штатного языка“.
Заказ русиньской меншыны в Чехословацькій соціалістічній републіцї настав подля Людовіта Гараксіма (Haraksim, 1993, 71) реално втогды, коли „председництво Централного комітету Комуністічной партії Словакії (КПС) прияло узнесїня о введжіню україньского языка як навчалного языка на русиньскых школах (28. юна 1952), на котрых ся довтогды навчало або по руськы (в русінізованім руськім языку, або в містнім русиньскім діалектї“. Oд року 1952 дo року 1989 ся перестав хосновати етнонім Русин і адъєктів русиньскый, котрый ся вяже ід даному етноніму, зато, же Русины ся з вечора до рана на основі політічного рішіня КПС, овпливненого директівным ряджінём із Кремля, мали одразу стати Українцями і їх „материньскым“ языком ся мав тым політічным наряджінём стати язык україньскый. Русинім зачали докінця насилно вписовати до обчаньскых превказїв народность україньску і кедь з тым не были согласны, єдиным выходячім пунктом про многых Русинів стало написаня словацькой народности нелем собі до обчаньскых превказїв (кедь народность была їх повиннов частёв), но і до хрестных листів своїх дїтей. Стало ся то, што вызначный америцькый соціолоґ Роберт Кінґ Мертон іщі в роцї 1936 у своїй штудії Unanticipated consequences of purposive action (Неочекуємы наслїдкы цїлёвого поведжіня) назвав незадумаными або нехотячіми, нагодными наслїдкамми і резултатами людьского поведжіня,[6] кедь в обычайній соціалній реалности часто настануть сітуації, котры не были цїлём никого із актерів, но
предсі взникли і настали. Лінґвісты то называють „неінтенчный выслїдок інтенчной дїятелности“, котрым характерізують і самотный язык. Як пише лінґвіста Юрай Долнїк (Dolník, 2013), язык не взникнув зато, же люде хотїли створити язык, но він взникнув як побочный і доповнюючій наслїдок їх комунікації.
Русины із страха перед далшыма перзекуціями волили легшу путь і приголосили ся ід словацькій народности. Тоты обставины овпливнили з нашого погляду і неохоту Русинів бісїдовати із своїма дїтми по русиньскы, як і тото, же ся бояли (днесь ся скорї ганьблять) бісїдовати на верейности по русиньскы. Штиридцять років нучено тырваючой і неперерушованой українізації русиньского жытельства в соціалістічній Чехословакії і страх плинучі із заказаня русиньской народностной меншыны в 50. роках 20. стороча ся глубоко закоренив в думаню і усвідомлїню Русинів, котры ся у векшынї припадів наконець піддали і зачали самы о собі роздумовати як о Словаках і меншына з них дотеперь о собі роздумує як о Українцях. Часть з них ся по роцї 1990, самособов, вернула ід своїй русиньскій ідентічности. Роздвоїня ці розчіпленость єдной русиньской меншыны в Чехословакії і днесь в Словакії на дві меншыны, на Русинів і на Українцїв, єднозначно вызвала штиридцятьрічна ідеолоґічна і політічна індоктрінація і насилна украінізація, a не розколотость і розчіпленость Русинів. Русины суть до днешнїх днїв жертвами той індоктрінації.
Язык і народна ідентічность
Подля Їржіны Гурковой і Алены Водаковой (Jiřinа Hůrková і Alenа Vodáková, 1996, 458 – 459) є язык сістемов знаків (прімарно звуковых, секундарно писаных), котры первістно служать на дорозумлїня і порозумлїня i тым повнять комунікачну функцію в конкретнім обществі. Народный язык, котрым комунікують членове конкретного народа, є єдным із основных знаків (окрем знаків ґеоморфолоґічных, економічных і соціално-културных), котрыма ся векшынов, но не все, одлишує єден народ од другого народа. Усвідомлїня приналежности ід конкретному народу ся окрем іншых факторів (традіції, реліґія, теріторія, підсвідоме і усвідомлююче/свідоме чутя приналежности ід етнічному цїлому, сполочній історії ітд.) операть о екзістенцію і хоснованя народного языка, ку котрому собі вытваряють членове даного народа протягом свого жывота емоціоналне одношіня як ід материньскому языку. Материньскый язык є язык, котрым ся єднотливець научів бісїдовати як першым языком, в котрім обычайнї думать і вжывать го каждоденно в своїй родинї, в своїм пріватнім жывотї зато, же є му найблизшый. Материньскый язык є свідоцьтвом того, же языковы і народны общества мають ід своїм народным языкам нелем раціоналне одношіня (інштрумент думаня і сполочного порозумлїня), но і глубоке емоціоналне одношіня. Материньскый язык, кедь є народным языком, має подля Гурковой і Водаковой в собі силу інтеґровати членів народа до єдного цїлого (1996, 458 – 459). В народноослободжуючім руху народів ся зродило пересвідчіня o формотворній і перебівшуючій ці пануючій задачі языка при конштітуованю народів. З розвитком общества і наук о чоловікови в напрямі ід 21. сторочу суть науковцї згодны в тім, же язык є докінця домінантный, нo не єдиный фактор творчости народного усвідомлїня ці самоусвідомлїня приналежности ід народній колектівітї, то значіть ід народній ідентічности. Славомір Ондреёвіч звернув увагу на то, же „при огранічованю і вызначованю ідентічности ся часто приводить ідея, же єдным із найрелевантнїшых ці домінантных знаків ідентічности (персоналной ці ґруповой), в нашім припадї етнічной ідентічности, є язык“ (Ondrejovič, 2008, 75), но модерне лінґвістічне дослїджованя тоту корелацію не потвердило в абсолутнім слова змыслї, лем в ёго релатівній мірї. Етнічности мож порозуміти як усвідломлїню і пережываню приналежности ід етнічному (народному) обществу.
Язык мож дефіновати і як културный капітал народа (Šatava, 2009, 37). В демократічных політічных режімах суть подля Леоша Шатавы етнічны і языковы меншыны похоплены як „културна дїдовізня людьства“ (Šatava, 2009, 46). Подля того автора ся кажды два тыжднї стратить даякый язык на Земли, зато снажіня за захованя етнічных і языковых меншын є порівнателне із еколоґічными снажінями за захрану што найвекшой кількости ростлинных і звіринных сорт і форм на Земли. Брітьскый лінґвіста Н. Денісон (N. Denison) находить докінця паралелу меджі рухом Ґрінпіс (Greenpeace) і ним підпорёваным рухом Ґрінспіч (Greenspeech) (Zima, 2002, 46), бо выходить із постулата, же богатство світа не спочівать в уніформности, а наспак в што найвекшій кількости aлтернатів і в паралелній екзістенції розмаїтых форм людьской културы (Šatava, 2009, 46). Чеськый автор Леош Шатава вказує на факт, же язык не є і не може быти в науцї дефінованый як єдиный знак ідентічности, нo може быти вызначеный як главныцй ці домінантныхй знак (Šatava, 2009, 37 – 46; 2022, 177). Конштатує так на основі того факта, же языкова асімілація не мусить все вести закономірно і ід народній асімілації. З лінґвістічного погляду язык не мусить быти носителём етнічного самоусвідомлїня або, наспак, етнічна усвідомленость може екзістовати і при абсенції оріґіналного языка (Šatava, 2022, 177). В европскых условіях не мусить екзістовати однозначна вязаность меджі етнічностёв і языком. Приголошіня ід народній приналежности не мусить подля Леоша Шатавы (2009, 37) немінучо і неодкладно быти звязане із знанём даного языка. Но знаня языка грає подля Леоша Шатавы міморядно силну емоціоналну задачу. Гей, в Европі суть приклады той скуточности. Австрійци бісїдують по нїмецькы, но не творять нїмецьку културу, Швейцары бісїдують по нїмецькы, французьскы, італьяньскы, но не приналежать ід народам, котры суть носителями тых языків. Приклад Ірів тыж вказує на факт, же срата властного языка не мусить значіти автоматічно заник народа. Важна є інша скуточность. Із заникнутём языка заникне немінучо і комплекх познаня, котрый собі носителї даного языка поступно протягом многых столїть посередництвом языка выбудовали.
Подля Луції Молнар Сатїнской (2025) може мати єднотливець через свій жывот веце народностей, подля того, ці то было про нёго выгодне або невыгодне в даній жывотній етапі, як ся втогды чув і ід чому ся голосив. „Народность є барз переменлива катеґорія, зато суть даны о материьскім языку або о хоснованых языках точнїшы“ (Mikušovič, 2025, 21). Тото лінґвістічне знаня є важне і про Русинів, жебы похопили, штo фактічно значіть знижованя кількости жытелїв на Словакії, котры актівно хоснують русиньскый язык як свій материньскый. В припадї меншыновых етнік є потреба самоідентіфікації овелё чутливіша як в припадї штатотворных народів, котры творять по одношіню ід тым етнікам народну і штатну маёріту. З властным етнічным самоусвідомлїнём в припадї етнічных міноріт можуть быти споєны такы проблемы, котры собі маёріта абсолутно не мусить усвідомлёвати – наприклад непознаня штатнго языка або, наспак, непознаня материньского языка меншыны наступуючімі ґенераціями меншынового народа і народности, aбo непознаня материньского языка в ёго писомній формі у членів меншынового народа в рамках вшыткых ґенерацій, як є то у Русинів Словакії. Частым вопросом у Русинів Словакії є вопрос языка, в котрім мають манжеле Русины выховати свої дїти. В словацькім або в русиньскім? Мають ся дожадовати того, жебы їх дїти могли навщівлёвати народностны школы з русиньскым навчалным языком? Як собі мають глядати свого жывотного партнера/свою жывотну партнерку? З рядів маёріты ці з властной міноріты? Буде їх партнер/партнерка ґрекокатолиьцкого, православного віросповіданя або без віры? Роздумують так членове русиньской меншыны і в сучасности? З тыма і далшыма вопросами є звязаный і проблем перебываня русиньского мінорітного етніка як меншынового народа в середнїй Европів в окружіню силнїшых народных і штатных векшын (Словаків, Поляків, Українцїв, Мадярів, Румунів).
Уведжены вопросы собі членове етнічной векшыны абсолутно не усвідомлюють, переглядають і не відять їх, бо про них не суть нияк важны. Часто підцїнюють або докінця умыселно не рішать вопросы недостаточного презентованя меншыновой културы в медіях. А кедь і дадуть можность на єй медіалну презентацію, так в недостаточнім проґрамовім часї і ку тому невыговуючім про представітелїв меншыны (высыланя або скоро рано або нескоро вечор), евентуално доволять народностне высыланя в обмедженім часї, в обмедженім обсяговім зложіню і в обсяговій штруктурї высыланого проґраму про меншыну невыговуючій (наприклад зрушіня літературно-драматічной редакції в русиньскім высыланю радія Патрія). В Словакії од року 1993, то значіть од року модерной самостатной штатности, точно од 1. 1. 1993, ани єдна владна ґарнітура не была охотна сформуловати і прияти закон о народностных меншынах, котрый бы быв встрічный ід меншынам СР, a тo лем зато, же словацькы політічны еліты все патрять ку прівілеґованій народній векшынї. Тo значіть, же векшына, на теріторії котрой обычайнї меншыны жыють, ся не інтересує о важны і основны проблемы пережываня і пережытя своїх меншын, бо на них не позерать їх оптіков, але тов своёв і не розумить тому, же є і в єй інтересї, жебы народностны меншыны пережыли, а то з прічіны културной і общественной пестрости пространства, на котрім довєдна жыють.
Языково-етнічна ревіталізація – приклады із світа і з дому
Языкова асімілація є явлїнём такым старым як людьство само. Од другой половины 20. стороча ся проявлює трендом „языкового посуну ці выміны“ – „language shift“ (Weinrich, 1953; Fishman, 1964, ціт. подля: Šatavа, 2009, 40), котрый ся вызначує перерушінём меджіґенерачной „штафеты“, што значіть передаваня належного і зодповідаючого языка наймолодшым ґенераціям.
Єднов з путей одвернутя несчастной будучности вымертя про Русинів в середнїй Европі є навернутя наступуючіх ґенерацій ід языку своїх предків, котре ся в одборній літературї называть eтнічно–языкова ревіталізація. Єй успішны приклады приводить Леош Шатава в уже цїтованій іншпіратівній публікації Язык і ідентічность етнічных меншын (Šatava, 2009, 105 – 114; културный модел Ґаелів на северї Шкотьска, Лапонцїв і Самів в Норвеґії, Маврів на Новім Зеландї, Басків в Іспанії цi Ґаґавзїв в Молдавії). Успішну языкову ревіталізацію ся подарило доцїлити і у Окцїтанцїв (Провенсалцїв) на граніцї меджі Італіёв і Франціёв, Франціёв і Іспаніёв, Франціёв і Швейцаріёв (Šatava, 1994, 97 – 98, 126, 291; 2022, 230 – 234) і передовшыткым у Басків в Іспанії (Šatava, 1994, 280 – 285; 2022, 28 – 33) вытворїнём автономной провінції Евскаді в роцї 1979 нa етнічно-реґіоналній основі з двома урядныма языками – баскіцькым і іспаньскым, то значіть з підпоров даной народностной меншыны згоры, причім конзеквентна політіка оправдивой білінґвалности в іспаньскій Баскії є моделовым взором успішной языковой ревіталізації (дo року 1975 баскіцькый язык в Іспанії ледва пережывав) (Šatava, 2009, 107 – 108). Баскіцькый язык притім патрить меджі так называны языковы ізолаты (Černý, 2022, ціт. подля: Getting, 2025, 29), што значіть, же іде о язык, котрый ся прінціпіално одлишує од вшыткых языків в своїй околіцї, в припадї баскіцького языка oд іспаньскопго і французьского. У світовій лінґвістіцї уже переважує погляд, жe баскіцькый язык може быти оріґіналным і попереднїм языком, котрым ся бісїдовало в Европі перед приходом носителїв індоевропскых языків. Ёго заникнутём бы Европане пришли о можность познати тот прадавный язык, може єден із найстаршых на теріторії Европы. Кебы заникнув, што му і грозило, лінґвісты бы вже не доказали зреконштруовати, як ся бісїдовало в Европі перед великым переселёванём народів.
Приклад Ґаґавзїв в Молдавії є зась свідоцьтвом важности актівного руху з боку самотной народностной меншыны, то значіть тиску на владу здолы. Ґаґавзове собі самы выдобили в роках 1994 – 1995 обшырну теріторіалну автономію в рамках молдавского штату з властнов реґіоналнов владов і парламентом і наслїдным розвитком довтогды лем устно передаваного ґаґавзского языка (Šatava, 1994, 42; 2009, 108; 2022, 39 – 44). Оброджіня ґаельского языка в севернім Шкотьску дїяло в сферї освіты, школства і медій (ревіталізація ґаельского языка згоры). Подобнї ся то одбывало і в Норвеґії, Швеції, Фінландії на прикладї Лапонцїв із світовым одзывом вдяка кооперації з UNESCO. Велшанів у Великій Брітанії подля Леоша Шатавы од повной асіміліації захранила шырока сїть велшскых школ і медій (Šatava, 1994, 313 – 317; 2009, 105 – 106).
Tоты приклады доказують, же малы народы на цїлім світї наперек силній асімілації із векшыновыма народами можуть пережыти як раз або передовшыткым вдяка языковій ревіталізації в демократічнім окружіню і в демократічных условіях своїх матерьскых країн, то значіть вдяка ожывлїню своїх оріґіналых языків, котре наслїдно вызве ефект оброджіня і внутрішнёго пережываня властной народной ідентічности і ефект навернутя ід нїй в припадї наступуючіх ґенерацій. Оброджіня етнік посередництвом языковой ревіталізації доказує вузке перепоїня языка з етнічнов ідентічностёв, нo окрем познаня і хоснованя материньского языка мусить быти притомне і емоціоналне перепоїня на властну народну ідентічность, на познаня властной історії, як і самоувірене выжадованя своїх прав і познаня своїх пожадавок ці претензій. Русиньскый язык є теперь іщі все жывым языком народностной меншыны на северовыходї Словакії, на юговыходї Польщі ці на западї Україны, но поступно деґрадує під силным впливом векшыновых языків на споминаных теріторіях. Барз важне є то, жебы Русины прияли дакотрый із екзістуючіх моделів ревіталізації свого оріґіналного языка автохтонного жытельства середнёй Европы, припадно жебы го обогатили і актуалізовали на свої условія і тым приспіли ку заставлїню ёго поступного вытрачаня з бісїды потомків Русинів.
Основным прінціпом ревіталізації меншыновых языків у світї є їх достаточне здокументованя ці выпрацованя ґраматікы, написаня словників і учебників і выхованя учітелїв даного языка. Русины Словакії мають окрем учітелїв і дїтей в школах вшыткого остатного достаток. Выдавательство Русиньской оброды выдало іщі в роцї 1994, то значіть перед торжественным актом кодіфікації русиньского языка дня 27. 1. 1995 в Братїславі, Букварь про русиньскы дїти і Чітанку ід нёму (Гриб, 1994а; 2006a; 2006b; 2015). Пізнїше тото выдавательство довєдна із выдавательством Русин і Народны новинкы выдало учебникы русиньского языка oд 2. рочника основной школы до єй 9. рочника, а докінця і учебник русиньского языка про 1. – 4. рочник середнїх школ, як і учебникы русиньской літературной выховы oд 5. до 9. рочника ОШ. Ку тому Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska в роцї 2014 выдало книжку про учітелькы русиньского языка в матерьскых школах Русиньскый язык про найменшых і в двох выданях вышов і Робочій зошыт ід даній книжцї (Варшова – Ґай – Гриб – Ясикова, 2014; Ґай – Варшова, 2015; 2018).
1. марца 2008 взникнув Іншітут русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї в Пряшові як єдине высокошкольске робоче місце на світї,[7] котре ся шпеціалізує на освіту русиньскых учітелїв, актівістів, журналістів, в общім русиньской інтеліґенції, котрой робочім інштрументом є русиньскый язык. Одборны асістенты, доценты і професорка, котры в данім інштітутї роблять абo котры приправлёвали одборны публікації ід кодіфікації русиньского языка, написали много одборных лінґвістічных публікацій, середнёшкольскый учебник, высокошкольскы учебникы і научны статї із карпаторусиністікы, русиньской літературы і драматурґії (попозерай веце в бібліоґрафічных позначках на кінцю статї). Кількость штудентів русиньского языка нa тім єдинім высокошкольскім робочім місцї з навчанём русиньского языка і културы на світї є в послїднї рокы балансуюча на граніцї пережытя даного інштітута. Бо не єствує школярьска і штудентьска база на основных і середнїх школах в Словакії, нa котрых бы ся інтерес о навчаня на русиньскім інштітутї родив.
Выше спомнянутый прінціп ревіталізації свого, по 40-х роках поволеного языка, вывжыли Русины в максімалній можній мірї. Но функціонары русиньскый орґанізацій як кебы заспали на лаврах по кодіфікацї русиньского языка в 1995. роцї і забыли на тото найважнїше – жебы ся з выданых учебників про вшыткы рочникы основных і середнїх школ, як і з высокошкольскых учебників схваленых Міністерством школства СР ці докінця із книжкы про русиньскы дїти передшкольского віку, мав хто вчіти. На том, жебы ся споминаны учебникы мали де дістрібуовати, было потрібне пересаджованти отвараня русиньскых школ, пересвідчовати їх зряджователїв, но передовшыткым родічів, жебы свої дїти записовали до русиньскых школ. В демократічній країнї, котров Словакія іщі все є, ся не міг і не може пересаджовати модел з періода насилной українізації русиньского жытельства в соціалістічній Чехословакії, кедь намісто русиньскых ці руськых школ в русиньскых валалох ся насилно отваряли школы україньскы, а то наперек протестам, протїводїяню і нежеланю родічів русиньскых дїтей. І теперь ся озывають голосы, же русиньскы школы бы мали быти тыж автоматічно отваряны в русиньскых селах северовыходной Словакії без соглашіня русиньскых родічів. Кебы ся так стало, не было бы то автоматічно, но насилно і недемократічно. В демократічнім політічнім режімі мусять хотїти перетрансформовати словацькы школы на русиньскы їх зряджователе і родічі, но ку тому од року 1990 в прінціпі не дошло.
Важнов формов языковой ревіталізації про пережытя выміраючіх языків є то, жебы ним членове меншын хотїли бісїдовати дома в своїх родинах з дїтми. В многых выміраючіх народах зафунґовало, кедь найстаршы членове етніка зачали бісїдоваит своїм материньскым языком із своїма внуками і внучками, кедь уже там языком не бісїдовали із своїма дїтми. Кедь дїдове, бабы і родічі мають потребу передавати дїтём і внукім знаня властного материньского языка, як і цїлой културы, звыків ці порозумлїня традіціям, в такім припадї їх языкы не заникнуть. Кедь є баскіцькый язык такый важный про похоплїня жывота в Европі перед великов індоевропсков міґраціёв, потім русиньксый язык про Славян бы мав быти інтересный зато, же многы русиньскы діалекты, а окреме русиньскый літературный язык в Словакії, вказують на близкость з кіріло-методійсков языковов традіціёв, з церьковно-славяньскым літурґічным языком, котрый є русиньскому языку найблизшый в порївнаню з іншыма славяньскыма языками, хоць не є цалком зрозумітелный главнї наймолодшым ґенераціям Русинів середнёй Европы.
Diskriminácia na jazykovo-etnickom základe
Цалком інакшым феноменом направленым скорї на асімілацію малых народів із векшыновыма як на їх возроджїня ці ревіталізацію є діскрімінація на языково-етнічній основі або інтерлінґвістічна діскрімінація, на котру звернули увагу Ярослава Русинькова (Rusinková, 2023, 57) і Луціа Молнар Сатїньска (Molnár Satinská, 2025, 184, 186 – 193). Дотулять ся тых жытелїв Словакії, про котрых словацькый язык не є материньскым языком, то значіть членів народностных меншын Словакії. Языкова діскрімінація на етнічній основі в інтерпретації Ярославы Русиньковой значіть хоснованя языка (розумій штатного языка) як „средства нерівного заобходжіня“ aбo як средства „пошкоджуючого розлишованя“ (Rusinková, 2023, 56), што порївнює із „пошкоджуючім розлишованём на основі расы“ (Rusinková, 2023, 58), но і на основі народной, сексуалнойі, родовой ці іншой приналежности. Подля Ярославы Русиньковой ся в загрнічній літературї языкова діскрімінація называть і як лiнґвіцізм цi языковый імперіалізм[8] (аналоґічно ід сексізму ці расізму) (Rusinková, 2023, 57). Кедь порївнаме антіжыдівскы ці „протіциґаньскы“ слоґаны в націстічнім Словацькім штатї („Словеньскко Словакім“ – расізм), не мож не збачіти паралелу із слоґаном „На Словеньску по словеньскы“ (лінґвіцізм) aбo з націоналістічным высловлїнём „Култура словацького народа може быти лем словацька і жадна інша“ (высловлїня міністеркы културы СР зa Словацьку народну партію Мартіны Шімковічовой при уведжіню до функції в осени 2023)[9]. „Tолеруєме іншы народны културы, но наша не є змішаваня іншых култур“ выголосила міністерка. З тым высловлїнём мож вести прінціпіално несугласну полеміку. І култура словацького народа до себе абсорбовала і по свому обробляла цїлыми сторочами елементы култур окружаючіх народів.
Діскріміначный і понижуючій слоґан по одношіню ід народностным меншынам СР „На Словеньску по словеньскы“ (Rusinková, 2023, 57, 87; Molnár Satinská, 2025, 193 – 199) ся хосновав у верейнім пространстві як непереглянутельный і пошкоджуючій наратів в публічных выступлїнях націоналістічно орьєнтованых політіків і політічок в 90. роках 20. стороча. Тота порожня флоскула (в Словакії у верейнім пространстві мож чути передовшыткым словацькый язык, в Словакії жыєме в окружаючім словацькім контекстї, котрый народностны меншыны не спохыбнюють хоснованём своїх меншыновых языків, лем вывжывають свої народностны права в дусї Еврвопской харты меншыновых і реґіоналных языків), котру владна міць не потребує так загрожуючо і діскріміначно підкреслёвати, ся обявила окрем верейных выступлїнь політіків і політічок і в коментарях на соціалных сїтях, на сторінках пресы прикывуючой втогдышнїй владї і несла із собов затухнутый запах наступлїня націзма в 30. роках 20. стороча і наступлїня войнового націстічного Словацького штату. Хоснованя флоскулы „На Словеньску по словеньскы“ на будьякій уровни (oд політічных еліт аж по ненавістны коментарї анонімных авторів крыючіх ся за фалошны мена на соціалных сїтях) было і є „пошкоджуючім розлишованём ці вылучованём‟ на основі языка, вызываючім і проглублюючім соціалны нерівности, котры нарушують соціалне змірїня і цїлообщественный консенз. Предствлює діскрімінацію в змыслї роздїлюючіх чар меджі „мы“ і „вни“, кедь „мы“ суть „нашы люде“ і „вни“ суть звышок общества, котрый не має приступ ід жрїдлам (европскым і штатным), не патрить до сїтї преферованых і прівілеґованых ґруп, причім ся на них забывать в розвиваючіх проґрамах аж так, же тыма „вни“ (то значіть не „нами“) ся на Словеньску стали нелем членове народностных і сексуалных меншын, опозічны політічны партії, волителї опозічных партій, но докінця і цїлы реґіоны, котры суть діскрімінованы по одношіню ід центру, де є концентрована політічна міць, на жаль, на Словенську із нёй профітуючій бізніс і фінанчны жрїдла на розвой міст і реґіонів. В розумлїню філозофа Тібора Піхлера є протівопоставлїня „мы“ і „вни“ заложене на розумлїню, подля котрого „мы“ сьме тоты властны і „вни“ суть тоты чуджі, іншы, то значіть народностны мешыны, етнічны ґрупы, но і міноріты міґрантів ці азілантів (Rusinková, 2023, 78).
Тым, же Русины Словакії жыють як раз в тых вылученых, діскрімінованых і марґіналных реґіонах, стали ся і вни вылучеными і пошкоджеными і все пошкоджоваными катеґоріями жытелїв Словакії наперек признаню русиньской меншыны за самостатну народностну меншыну (одлишну од україньской) такой по Бархатній револуції на зачатку 90. років 20. стороча. Скоро штиридцятьрочный заказ русиньской народностной меншыны в соціалістічній Чехословакії, но і русиньского языка (oд року 1952 до новембра 1989), насилне авторітарьске політічне выголошіня Русинів за підґрупу Українцїв і русиньского языка за діалект україньского языка (Маґочій, 2025, 1) выстрїдало oд 90. років 20. стороча і протягом другой і третёй декады 21. стороча выразнї діскріміначне „На Словеньску по словеньскы“ або недавне выголошіня „култура лем словеньска і жадна інакша“. Тым ся язык як „средство зневыгоднёваня“ (Rusinková, 2023, 87) стає інштрументом на таке вытваряня соціалной реалности, котра фактічно веде ід нерівному хоснованю векшынового языка і меншыновых языків, як і нерївного розвиваня векшыновой културы і меншыновых култур наперек прокламаціям о їх рївности.
Мож предпокладати, же дане діскріміначне выголошіня, в дусї фіньской лінґвісткы Тове Скуднабб-Канґас (Tove Skudnabb-Kangas) назване языковым імперіалізмом ці лінґвіцізмом (Rusinková, 2023, 57), може вести конкретно у Русинів ід заникнутю їх материньского языка? В сітуації, кедь ся Русины насилному українізачному 40-рочному тиску (ба мож повісти і утиску) бранили асімілаціёв із словацьков векшынов і вшыткым знамов лоялностёв ід свому векшыновому народу, має теперь Словацька републіка як сіґнатарьска країна Европской харты меншыновых і реґіоналных языків з позіції штату і самосправ, котры зряджують школы (oд матерьскых до середнїх), повинность повзбуджовати і мотівовати Русинів (родічів, но і зряджователїв школ) наприклад звышеныма норматівами на школяря ці штудента або поволёванём низшой кількости школярїв в народностных школах ці іншыма бенефітами. Словацька републіка бы мала спомнянуты особы мотівовати передовшыткым ід отваряню народностных школ з навчалным языком русиньскым aбo з навчанём русиньского языка. Но реално ся дїє точно наспак. Русины жыють, як приводиме выше, на марґіналных і марґіналізованых теріторіях СР, з котрых молоды люде одходять в масовій мірї за освітов і роботов до оддаленых словацькых міст або і за граніцю і уже ся назад домів, до своїх старочных поселїнь не вертають. Велика кількость школ в русиньскых подгорьскых реґіонах на словацько-польскім і словацько-україньскім погранічу заникло і тоты, котры зістали, суть векшынов малы школы з низков кількостёв дїтей в класах, но главнї суть то словацькы школы. І так їх штат і самосправы поступнї рушать і ліквідують з прічіны нерентабілности їх фунґованя.
З нашого погляду захованя Русинів як корїнного народа середнёй Европы, но і їх языка і културы на старочных теріторіях предсі не мож міряти рентабілностёв фунґованя отвореных русиньскых школ. Словацька републіка ся як сіґнатарь Европской харты реґіоналных і меншыновых языків завязала, жe не буде рушыти малокласны школы, но наспак, буде пересвідчовати і повзбуджовати через своїх представітелїв русиньскых родічів ід тому, жебы свої дїти записовали до русиньскых школ і буде їх і проактівно закладовати. Ніч таке ся але в Словакії по одношіню ід Русинім, но і ід іншым народностям з боку штату не дїє.
СПИСОК БІБЛІОҐРАФІЧНЫХ ПОЗНАЧОК
ČERNÝ, M., (2022). Němá planeta. Zpráva o našem umlkajícím světě. Praha: Togga. 129 s. ISBN 978-80-7476-220-8.
DOLNÍK, J., (2013). Všeobecná jazykoveda. Opis a vysvetľovanie jazyka. 2. vyd. Bratislava: VEDA, vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied. 432 s. ISBN 988-02-2412-01-8.
DUDÁŠOVÁ-KRIŠŠÁKOVÁ, J., (2015). Vývin rusínskeho jazyka a dialektológie. Vysokoškolská učebnica. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove. Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. 286 s. ISBN 978-80-555-1294-5.
Fábry, V., (1995). Trianon, Helsinky a menšiny. O menšinách pre menšiny. Rusínska verzia. Bratislava: Ministerstvo kultúry SR, edícia Porozumenie, Pro Slovakia, vyd. Kubko Goral. 16 s. Registračné číslo MK SR: 1267/95 zo dňa 7. 6. 1995.
GETTING, P., (2025). Keď vymrú indiánske jazyky, zmiznú aj ich poznatky (Alarmujúca je situácia na celom globalizovanom svete). In: Magazín Víkend. Príloha denníkov SME a Korzár. 17. 10. 2025, č. 40, s. 24 – 31, ISSN 1335-440X.
HARAKSIM, Ľ., (1993). Národnostná identita Rusínov na východnom Slovensku. In: Ľ. Haraksim, zost. Národnosti na Slovensku. Bratislava: VEDA, vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, Historický ústav SAV, s. 71 – 80. ISBN 80-224-0247.
HŮRKOVÁ, J. a A. VODÁKOVÁ, (1996). Jazyk. Jazyk mateřský. Jazyk národní. In: M. Petrusek, red. Veľký sociologický slovník I. Praha: Univerzita Karlova, Nakladatelství Karolinum, Sociologický ústav SAV, s. 458 – 459. ISBN 80-7184-164-1.
Konečný, S., (2015). Náčrt dejín karpatských Rusínov. Vysokoškolská učebnica. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove. Ústav rusínskeho jazyka a kultúry. 226 s. ISBN 978-80-555-1297-6.
KOPOROVÁ, K., (2015). Fonetika, fonológia a akcentológia rusínskeho jazyka/КОПОРОВА, К. 2015. Фонетіка, фонолоґія і акцентолоґія русиньского языка. Высокошкольскый учебник. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, Інштітут русиньского языка і културы. 116 s. ISBN 978-80-555-1277-8.
MIKUŠOVIČ, D., (2025). Lucia Molnár Satinská: Bratislava bola vždy viacjazyčná. In: Denník N, 23. 12. 2025, s. 20 – 21. ISSN: 1339-844X.
MOLNÁR SATINSKÁ, L., (2025). Maďarčina v Bratislave. Príbeh jazyka a viacjazyčnosti. Bratislava: Slovart. 228 s. ISBN 978-80-556-6644-0.
ONDREJOVIČ, S., (2008). Jazyk, veda o jazyku, societa. Sociolingvistické etudy. 304 s. Bratislava: VEDA, vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, Jazykovedný ústav Ľudovíta Štúra. ISBN 978-80-224-0994-0.
PROKOP, J., 1994. Hľadanie ciest porozumenia. In: F. Barna, ed. Rusíni. Otázky dejín a kultúry./Русины: Вопросы історії і културы. Zborník referátov z vedeckej konferencie Rusíni v dobe slovanského obrodenia. (Bardejovské Kúpele, 15. – 16. 10. 1994). Prešov: Rusínska obroda, s. 3 – 4. ISBN 80-88769-11-6.
RUSINKOVÁ, J., (2023). Diskriminačná inštrumentalizácia jazyka. Bratislava: VEDA, vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied.182 s. ISBN: 978-80-224-2038-9.
ŠATAVA, L., (1994). Národnostní menšiny v Evropě. Encyklopedická příručka. Praha: Ivo Železný. 387 s. ISBN 80-7116-375-9.
ŠATAVA, L., (1998). Rusíni – zrození národa? In: Studia Ethnographica XI, AUC, Philophica et Historica 5, s. 69 – 77.
ŠATAVA, L., (2009). Jazyk a identita etnických menšin. Možnosti zachování a revitalizace. Praha: Sociologické nakladatelství. 215 s. ISBN 978-80-86429-83-0.
ŠATAVA, L., 2022. Etnika bez státu a regionální jazyky v Evropě. Rozměry asimilace a revitalizace – 56 případů. Praha: Nakladatelství Єpocha. 312 s. ISBN 978-80-278-0084-1.
ZIMA, P., (2002). Ekolingvistika. Jazyky jako organismy žijící prostřednictvím svých uživatelů. In: Vesmír, 81 (1), s. 45 – 47.
АНТОНЯК. А., (2015). Вступ до теорії літературы. Высокошкольскый учебник./Úvod do teórie literatúry a literárnej kritiky. Vysokoškolská učebnica. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, Інштітут русиньского языка і културы. 182 s. ISBN 978-80-555-1291-4.
ВАРШОВА, К. і М. ҐАЙ і Я. ГРИБ і М. ЯСИКОВА (2014). Русиньcкый язык про найменшых. Пряшів/Prešov: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska/Občianske združenie Kolŷsočka – Kolíska. 104 s. ISBN 978-80-971811-2-3.
ГРИБ, Я., (1994a). Букварь про русиньскы діти. Пряшів: Русинька оброда. 88 s. ISBN 80-88769-04-3.
ГРИБ, Я., (1994b). Чітанка про русиньскы діти. Пряшів: Русинька оброда. 1. vydanie. 56 s. ISBN 80-88769-03-5.
ГРИБ, Я., (2006а; 2015). БУКВАРЬ про 2. класу основных школ із навчалным русиньскым языком і з навчанём русиньского языка./HRÍB, J. ŠLABIKÁR pre 2. ročník základných škôl s vyučovacím jazykom rusínskym a s vyučovaním rusínskeho jazyka. Пряшів: Русин і Народны новинкы. 72 s. ISBN 80-88769-65-5.
ГРИБ, Я., (2006b). Чітанка про русиньскы дїти. Пряшів: Русин і Народны новинкы. 56 s. ISBN 80-88769-66-3.
ҐАЙ, М. – ВАРШОВА, К., (2015; 2018). Русиньскый язык про найменшых. Робочій зошыт. Пряшів/Prešov: Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska/Občianske združenie Kolŷsočka – Kolíska. 1. a 2. vydanie. 108 s. ISBN 978-80-972115-8-5.
МАҐОЧІЙ, П. Р., 2025. Одышов до вічности єден із двох главных кодіфікаторів русиньского языка на Словакії – Василь Ябур. Іn: Русин ХХХV. 4 (1 – 3). ISSN 1339-5483.
ПАДЯК, В., (2015). Історія карпаторусиньской літературы и културы. Драматурґія и націоналный театер на Підкарпатьскій Руси (1848 – 1989). Высокошкольскый учебник./PAĎAK, V. História karpatsko-rusínskej literatúry a kultúry. Dramatická tvorba a národné divadlo na Podkarpatskej Rusi (1848 – 1989). Vysokoškolská učebnica. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, Інштітут русиньского языка і културы. 186 s. ISBN 978-80-555-1298-3.
ПЛЇШКОВА, А., (2015). Лексіколоґія і словотворїня русиньского языка. Высокошкольскый учебник/Lexikológia a slovotvorba rusínskeho jazyka. Vysokoškolská učebnica. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, Інштітут русиньского языка і културы. 192 s. ISBN 978-80-555-1299-0.
ПЛЇШКОВА, A. і К. КОПОРОВА, K. і В. ЯБУР, (2019). Русиньскый язык: Комплексный опис языковой сістемы в контекстї кодіфікації. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity. 476 s. ISBN 978-80-555-2243-2.
ПЛЇШКОВА, A. i К. КОПОРОВА і В. ЯБУР et al., (2019). Правила русиньского правопису з ортоґрафічным і ґраматічным словником. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity. 544 s. ISBN 978-80-555-2323-1.
ЯБУР, В. i A. ПЛЇШКОВА, (2007). Русиньскый язык про 1. – 4. класу середнїх школ із навчалным языком русиньскым і з навчанём русиньского языка. Пряшів: Русин і Народны новинкы. 288 s. ISBN 978-80-88769-77-4.
ЯБУР, В. i A. ПЛЇШКОВА i К. КОПОРОВА, (2007). Русиньска лексіка на основі змін у правилах русиньского языка про основны і середнї школы з навчалным русиньскым языком і з навчанём русиньского языка. (Правописный і ґраматічный словник). 348 s. Пряшів: Русин і Народны новинкы. ISBN 80-88769-69-8.
ЯБУР, В. і А. ПЛЇШКОВА, і К. КОПОРОВА, (2015). Ґраматіка русиньского языка. Prešov: Vydavateľstvo Prešovskej univerzity. 328 s. ISBN 978-80-555-1448-2.
ЯБУР, В. і К. КОПОРОВА і А. ПЛЇШКОВА, (2016). Морфолоґія і словотворїня русиньского языка. Высокошкольскый учебник./Morfológia a slovotvorba rusínskeho jazyka. Vysokoškolská učebnica. Пряшів: Пряшівска універзіта в Пряшові, Інштітут русиньского языка і културы. 188 s. ISBN 978-80-555-1691-2.
IНТЕРНЕТОВЫ ЖРЇДЛА:
Európska charta regionálnych alebo menšinových jazykov. Oznámenie Ministerstva zahraničných vecí Slovenskej republiky. In: Zbierka zákonov č. 588/2001. Čiastka 229, s. 6055 – 6071. [online]. [cit. 2025-05-15]. Dostupné na: https://cloud2n.edupage.org/cloud/EUROPSKA-CHARTA-regionalnych-alebo-mensinovych jazykov.pdf?z%3APyV6EOdvB%2BZoS5dEuWjTU%2FWVfD%2BlHswiIu3SYlm2w49yiSD7ifT1uQSaj3TbGAvq
Minúta po minúte. 6. novembra 2023, 11:47. [online]. [cit. 2023-11-06]. Dostupné na: https://dennikn.sk/minuta/3662882/
Robert King Merton. [online]. [cit. 2025-04-22]. Dostupné na: https://sk.wikipedia.org/wiki/Robert_King_Merton
ŠURÁBOVÁ, A., (2025). Gorali budú novou národnostnou menšinou, na Kysuciach ich nájdete v štyroch obciach. In: MY Kysuce. (29. 1. 2025). [online]. [cit 2025-04-22] Dostupné na: https://mykysuce.sme.sk/c/23442752/gorali-budu-novou-narodnostnou-mensinou-na-kysuciach-ich-najdete-v-styroch-obciach.html#:~:text=Gorali%20s%C3%BA%20charakteristick%C3%AD%20%C5%A1pecifick%C3%BDm%20goralsk%C3%BDm,%C5%A1t%C3%A1tnych%20hran%C3%ADc%20Uhorska%20a%20Po%C4%BEska
Ústava Slovenskej republiky. In: Zbierka zákonov č. 460/1992 Zb. Časová verzia predpisu účinná od 01. 01. 2025 do 31. 10. 2025. [online]. [cit. 22-04-10]. Dostupné na: https://www.slov-lex.sk/pravne-predpisy/SK/ZZ/1992/460/
PhDr. Mgr. Ľuba Kráľová, Ph.D.
Občianske združenie Kolŷsočka – Kolíska
Solivarská 70, 080 05 Prešov, SR
SNM-Múzeum rusínskej kultúry v Prešove
Masarykova 20, 080 01 Prešov, SR
e-mail: [email protected]
[1] Конштітуція СР / Ústava SR, Druhá hlava / Друга голова, слободыZákladné práva a slobody / Основны права і слободы, Prvý oddiel / Першый оддїл, čl. 12, § 1, 2, 3, 4.
[2] Ústava Slovenskej republiky/Конштітуція СР, (2. глава, чл. 12 абзац. 1, 2, 3; 5. глава, чл. 93 абз. 3 Конштітуції СР) [online]. [cit. 22-04-10]. Доступне на: https://www.slov-lex.sk/pravne-predpisy/SK/ZZ/1992/460/
[3] Европска харта реґіоналных або меншыновых языків. Oзнамлїня Міністерства загранічных справ СР. Iн: Zbierka zákonov č. 588/2001, čiastka 229, s. 6055 – 6071. Попозерай і: Plišková (2015b), zákon č. 184 z 10. 7. 1999, zákon o používaní jazykov národnostných menšín, § 1 a ďalšie alebo aj zákon č. 270 z 15. 11. 1995, zákon o štátnom jazyku, § 3, 4, 5 a ďalšie.
[4] Správa o postavení a právach príslušníkov národnostných menšín za rok 2013 (2014, s. 25), a to maďarskej, rómskej, rusínskej, českej, ukrajinskej, chorvátskej, ruskej, nemeckej, poľskej, srbskej, bulharskej, židovskej a moravskej.
[5] A тo булгарьскый, чеськый, хорватьскый, мадярьскый, нїмецькый, польскый, ромскый, русиньскый і україньскый язык.
[6] Robert King Merton. [online]. [cit. 2025-04-22]. Dostupné na: https://sk.wikipedia.org/wiki/Robert_King_Merton
[7] Руснацькый язык ся учіть і на Філозофічній факултї Універзіты в Новім Садї в Сербії. Руснацькый язык войводиньскых Руснаків але не несе знакы выходославяньскогo языка, бо іде о гуторацькый словацькый діалект долного Земпліна.
[8] Лінґвіцізм є несправедливе заобходжіня з єднотливцями заложене чісто на їх хоснованю языка (Rusinková, 2023, 57), котрый є одлишный од штатного ці офіцілногоязыка маёріты. Авторков терміну лінґвіцізм є фіньска языкозналкыня Tove Skudnabb-Kangas, котра ся занимать окрем іншого і наслїдками і впливом пересаджованя лінґвіцізма на заникнутя языків (Rusinková, 2023, 57).
[9] Minúta po minúte, 6. novembra 2023, 11:47. [online]. [cit. 2023-11-06]. Dostupné na: https://dennikn.sk/minuta/3662882/