Авторьскы приповідкы і пригоды Любы Кралёвой / Autorské rozprávky a príbehy Ľuby Kráľovej
У Звалї – горьскім русиньскім селї під Бескідом, жыли люде спокійно цїлый рік. У Звалї была ґрекокатолицька церьков, коло нёй стояла невелика школа з двома класами, а повыше школы была корчма із склепом і сільскый уряд. В урядї сидїв биров Штефан Петрецькый. Люде сі го выбрали за бирова зато, же то быв мудрый і справодливый чоловік. Знав розсудити сусїдьскы незгоды, погрозити хлопім, кедь собі выпили велё палїнкы і загнали ся на свої жены до биткы. Штефан Петрецькый розумів людём. Но знав помочі і быдлинї – тїлным коровам ці кобылам, кедь было треба привести на світ телятко, або гачатко.
Биров Штефан Петрецькый мав жену – выхырену красавіцю, котра ся звала Маря. Так як векшына родин в селї, і бировова родина была велика. Мали вісем дїтей. Найстаршый сын Михалко, за ним дївочкы Вуля і Анька, пак сынове Василь, Юрко і Іван і наконець дївочка Марька і сын Андрійко. Дїти мали велё роботы одмала – на полю і дома. На убочах Бескіда дїти одмала скоро рано вставали, жебы выгнали худобу, вівцї і коровы, на пашу, далеко од домів до бескідьскых гор, під польску граніцю. Од яри до нескорой осени. Кідь підросли, грабали сїно два раз за лїто, першу покошену траву із зачатку лїта а потім пізнїше отаву, або кінцём лїта ці зачатком восени вязали снопы із пшеніцї за косцями на полю. Молодшы дїти часто носили на поле їсти – то пирогы, то бандурчаникы або бровжены локшы з квасным молоком. Кедь нянько із старшыма братами накладовали высушене сїно із востроговок на віз, старшы дївкы го заграбовали або тыж помагали накладовати на віз, а тоты наймолодшы, котры принесли на поле обід, ся потім везли натїшено на возї наверьх сїна домів. Дїти барз любили і тот час, кедь покошене зерно молотила моторова млатячка, котра ходила од дому до дому по цїлім валалї і молотила пшеніцю або жыто на зерно А із зерном ся ходило до млина намолоти муку. По роботї в соботу было в селї весело, в корчмі серед валала была забава із жывов музиков. Музикантів загваряв як раз биров або даколи і корчмарь. Молодшы дїти ся там ходили на зачатку забавы позерати на танечників і музикантів, но потім їх матери взяли домів спати.
В осени бирововы дїти, но і другы дїти із села зачали ходити до школы і менше робили на полю. Школа стояла коло церькви серед села на березї. Была то школа невелика, з двома класами. Коло нёй была невелика деревяна хыжа, де бывав учітель Іван Митрик, із своёв родинов. Вшыткы дїти ся тїшыли на школу, бо учітель Митрик быв барз добрый. Учів їх писати, чітати, раховати, спознавати природу і історію Русинів. І так рік скоро збіг, аж ся заставив на Рістяны / Рождествены свята.
В школї з учітелём і в церьковли з попом ся звальскы дїти научіли колядкы і новорочны вінчованкы. Мамкы їм пошыли красне біле шматя з высокыма біло-златыма шапками, жебы ся вболокли за бетлегемцїв, биров Штефан Петрецькый із найстаршым сыном Михалком принїс до школы із лїса красну ялічку і завісив ї до середины векшой класы на деревяну гряду. Дїти із учітелём попарадили ялічку червеныма яблочками, воловскыма орїхами і повторёвали колядкы і вінчованкы, жебы на Святый вечур могли ходити колядовати людём в валалї. Не знали ся авкурат догварити, хто буде того року вдїтый за чорта. Учітель выбрав наконець чорта із старшых парібків. Пришов Святый вечур. Вшыткы бетлегемци і з учітелём ся зышли перед школов, выдкы ся мали выбрати колядовати од дому до дому. Было їх довєдна може двадцять. Нараз зачули за школов якысь чудны голосны звукы. Меншы дїти ся напудили і побігли ся притулити ід учітелёви, векшы ся заставили і позерали, што ся приближує ку ним споза школы з такым ломозом і глуком.
І ту одразу увідїли віз із сполошаныма конями, котры дополїдне вывезти на поле гній із своїм ґаздом, Юрком Микулом і теперь ся з дикым ерджанём сполошаны в великій скорости вертали назад до валалу. Но ґазды ниґде не было видно, лем сполошаны конї ся коло школы помалы успокоёвали і ід школї пришли уже помалшым цвалом, но были цїлы спочены, дыхчали наголос, одфырковали, із ніздерь/нізґерь їм выходила молга теплого воздуху і цїлы ся трясли. За нима прибіг чорный пес Боґар, котрый ся зачав крутити коло ніг учітелёвых, як кебы го звав назад до лїса. Учітель Іван Митрик загнав найстаршого парібка із цїлой ґрупы бетлегемцїв за бировом Штефаном Петрецькым, жебы скликав хлопів на поміч ґаздови Юркови Микулови, котрого конї учітель спознав. Парїбци і дїточкы перезлечены за бетлегемцїв не могли піти вінчовати, покы їх учітель побіг за псом Боґаром до лїса. За нима побігло може пять хлопів, котрых скликав биров Штефан Петрецькый, но і сам биров. Як хлопи догнали учітеля і добігли на зачаток лїса, увідїли на лїсний пути, на земли лежати ґазду Юрка Микулу. Путь была замерзнута і ховзка і кедь ся з коньми вертав із поля, жебы дома іщі напоїв худобу і дав сїна коровам з телятами і конїм з гачатём і гыду насыпав зерна, а аж потім сїв за накрытый рождественный стіл, конї ся поховзли за змерзнутім ледї на пути, віз їм вдарив до заднїх ніг, зато ся барз напудили і сполошали і так ся скоро розбігли, же їх нелемже не міг Юрко Микула заставити, но набрали таку скорость і з ерджанём цвалали таков скоростёв, же го з порожнёго воза, уже без гноя, легко вывернули, ёго одшмарило далеко з воза на путь – і не міг од болести встати. Послав свого вірного пса Боґара за конями, няй приведе поміч із валала. І так ся стало, Боґар привів наперед учітеля, за учітелём пришли далшы валальскы хлопи із бировом, взяли Юрка Микулу на плечі і помалы, опатерно по змерзнутій земли го несли домів ід женї. Барз го болїла права нога і права рука, бо як падав, авкурат на них ся опер а може собі їх зламав. Биров закликав санїтку із Снины, бо сукромных авт втогды іщі в Звалї не было. Санїтка Юрка Микулу одвезла до Снины до немоцніцї, де ся потвердило, же собі, як впав на драгу, зломив праву ногу і праву руку, дохтор на поготовости му руку і ногу направив, дав до ґіпсу і санїтка го привезла назад домів до Звалы перед півночов.
Меджі тым хлопцї перестроєны за бетелегемцїв уже спокійно ходили з учітелём і чортом од дому до дому і людём заспівали колядкы і завінчовали вшытко добре в новім роцї і заграли бетлегемску гру. Окрем іншого заспівали колядку:
Коли ясна звізда
з неба засвітила,
[тогды Пречістая Дїва
сына породила.].
Як го породила,
так Єму співала,
[Люляй, люляй, Сыне божый,
бо я бы барз спала.]
Почекай, мамочко,
єдну годиночку,
[докы я Ті не принесу
з рая пеленочку.]
Ой, Сыну, мій Сыну,
ці бы ты так зробив,
[не минула годиночка,
як Ты ся народив.]
Мамко моя люба,
Ці бы ты вірила,
[же я створив небо, землю,
і вшытко створїня.]
Возьмый, Петре, трубу, затруб Пану Богу,[же ся Сын Божый народив, слава Пану Богу.]
… і завінчовали:
Коляда за столом,
під столом солома,
в соломі ворїшкы
наносили мышкы.
Приркывайте столы,
столы яворовы,
та будете цїлый рочок
в тім домі здоровы.
Або і так бетлегемци в Звалї на новый рік вінчовали:
Вінчую, вінчую,
бо на пецу кобасу чую.
Перестану вінчовати,
кедь дасте покоштовати.
Вінчую, вінчую на тот новый рік,
жебы вам выпав з пеца бік.